Акредитація вищих навчальних закладів – офіційне визнання їх права здійснювати свою діяльність на рівні державних вимог і стандартів освіти. Мета акредитації полягає у визначенні можливостей конкретного державного вищого навчального закладу готувати кадри певного рівня.
Актуалізація опорних знань — видобування з різних видів пам'яті раніше засвоєних знань, умінь або навичок з метою їх подальшого використання при засвоєнні нового матеріалу.
Атестація (від лат. – посвідчення, підтвердження) – визначення кваліфікації спеціаліста, рівня його професійно-технічних знань, практичного досвіду, необхідних для виконання конкретних службових обов'язків. Розрізняють наукову і службову А. Формою наукової А. є перевибори у вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах професорсько-викладацького складу й наукових співробітників. А. вважається присудження в установленому порядку наукових ступенів і вчених звань. З 1974 запроваджена А. учителів шкіл, викладачів і керівних працівників середніх спеціальних закладів.
Атестація вищого навчального закладу – підтвердження державою здатності вищого навчального закладу до проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів якості освіти відповідно до заявленого статусу. Атестації підлягають усі ліцензовані вищі навчальні заклади.
Атестація педагогічних працівників – визначення їх відповідності зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюється кваліфікаційна категорія, визначається тарифний розряд оплати праці, присвоюється педагогічне звання. А. п. п. проводиться відповідно до закону України "Про освіту" з метою активізації їхньої творчої професійної діяльності, стимулювання безперервної фахової та загальної освіти, якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання й виховання, забезпечення соціального захисту компетентної педагогічної праці. За наслідками атестації встановлюються такі кваліфікаційні категорії: спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії; присвоюються педагогічні звання: старший учитель, старший викладач, майстер виробничого навчання першої категорії, майстер виробничого навчання другої категорії, вчитель-методист, викладач- методист, вихователь-методист тощо.
Валідність (від англ. valid – придатний) – один з основних критеріїв якості тесту. Проблема В. виникає у процесі опрацювання й практичного застосування тесту, коли ставиться завдання встановити відповідність між ступенем вираженості властивості особистості, яка цікавить дослідника, і методом її вимірювання. Чим валідніший тест, тим краще відображається в ньому та якість (властивість), заради вимірювання якої він створювався.
"Вальдорфська педагогіка" – сукупність методів і прийомів виховання й навчання, яка ґрунтується на антропософській інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів.
Вербальний (від лат. – слово) – словесний, мовний, усний; наприклад: вербальне спілкування, вербальні форми роботи вчителя тощо.
Визначення поняття – процес з'ясування змісту поняття, тобто знаходження відмінних істотних ознак предметів, узагальнених у даному понятті; визначенням (дефініцією) називається й виражений словами результат цього процесу.
ВИКЛАДАННЯ – діяльність учителя в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок.
ВИКЛАДАЧ – у широкому розумінні слова – працівник вищої, середньої спеціальної або загальноосвітньої школи, який викладає якийсь навчальний предмет; у вузькому розумінні слова – штатна посада у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах.
ВИКЛАД ЗНАНЬ — метод навчання, при якому вчитель не лише повідомляє учням готові знання (кінцеві висновки науки), а й відтворює певною мірою шлях їх відкриття.
ВИМОГА як метод виховання – педагогічний вплив на свідомість виховання з метою викликати, стимулювати чи загальмувати окремі види його діяльності. В. має бути доцільною, чітко сформульованою, зрозумілою й посильною для дітей.
ВИПРАВНО-ТРУДОВА ПЕДАГОГІКА – галузь педагогічної науки, яка вивчає організовану діяльність по виправленню осіб, які вчинили карні злочини й засуджені до різних видів покарання. В.-т. п. як відносно самостійна галузь науки формувалася на початку 60-х років XX ст., однак її основи були закладені вже в середині XIX ст. в рамках правових, пенітенціарних і психологічних досліджень.
ВИРОБНИЧА ПРАКТИКА – в Україні та ряді інших країн складова частина навчальної роботи вищої, середньої спеціальної і загальноосвітньої школи. Проводиться на промислових і сільськогосподарських підприємствах, у науково- дослідних інститутах, школах тощо.
ВІДКРИТИЙ УРОК – урок, на якому присутні інші вчителі та запрошені особи. В. у. проводяться кваліфікованими вчителями з складних або недостатньо розроблених у методиці тем навчальної програми з метою показу й поширення найефективніших прийомів навчально-виховної роботи. В. у. сприяють впровадженню досягнень педагогічної науки в практику, поширенню передового педагогічного досвіду, підвищенню кваліфікації учителів.
ВНУТРІШКІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ – систематична, цілеспрямована перевірка роботи учителя адміністрацією школи, одна з форм керівництва педагогічним колективом. Активну участь у В. к. беруть громадські організації школи.
ГРУПИ ТВОРЧІ – Група педагогів однодумців, які поглиблено вивчають запропонованою педагогічною наукою проблему, сутність і технологію того чи іншого досвіду, а також забезпечують його творче застосування. Робота ТГ спрямована на колективну розробку актуальної проблеми (методичної теми), яка забезпечує варіативними методичними засобами те чи інше коло питань освітньої системи.
ГУМАНІЗМ (від лат. humanus – людський, людяний) – 1) Система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. 2) В історичному аспекті Г. – прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.
ГУМАНІСТИЧНА ПЕДАГОГІКА – напрям у сучасній теорії і практиці навчання й виховання. В центрі уваги Г. п. – унікальна цілісна особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації), відкрита для сприймання нового досвіду, здатна на свідомий і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях. Саме досягнення особистістю такої якості проголошується Г. п. головною метою виховання на відміну від формалізованого передавання учням знань і соціальних норм у традиційній педагогіці.
ГУМАНІТАРИЗАЦІЯ ОСВІТИ – переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання й таким чином на формування особистісної зрілості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей.
ГУМАНІТАРНА ОСВІТА – сукупність знань у галузі соціально-гуманітарних наук і пов'язаних з ними практичних навичок та вмінь. Г. о. – важливий засіб формування світогляду, відіграє велику роль у загальному розвитку людей, в їхньому розумовому й моральному вихованні.
ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТИ — принцип реформування освіти в Україні на демократичних засадах, який передбачає децентралізацію, регіоналізацію в управлінні освітою, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви), співробітництво учитель — учень, викладач — студент у навчально-виховному процесі.
ДЕМОНСТРАЦІЯ дослідів і наочних навчальних посібників — спосіб наочно-чуттєвого ознайомлення учнів з якимось предметом, явищем чи процесом, що вивчається; один з прийомів навчання. Ефективність Д. залежить: від правильного вибору для демонстрації об'єктів, від того, що саме показується (кінофільм, таблиця, дослід тощо) і як показується, а також від уміння вчителя поєднувати своє словесне пояснення з демонстрацією наочного об'єкта.
ДИДАКТИКА (від грец. — повчальний) — частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання, виховання в процесі навчання. Д. науково обґрунтовує зміст освіти, вивчає закономірності, принципи, методи й організаційні форми навчання. Термін "Д." вживався вже в педагогічних працях XVII ст. Я. А. Каменський у "Великій дидактиці" (1657) розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи навчання, вперше обґрунтував класно-урочну систему навчання.
ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ — особливий тип наочного навчального посібника, переважно карти, таблиці, набори карток з текстом, цифрами або малюнками, реактиви, рослини, тварини тощо, які роздаються учням для самостійної роботи в класі і вдома або демонструються вчителем перед усім класом. Д. м. називаються також збірники задач і вправ.
ДИДАКТИЧНІ ІГРИ — ігри для навчання й виховання дошкільників і школярів. Д. і. розвивають сенсорні (чуттєві) орієнтації дітей, спостережливість, увагу, пам'ять, мислення, мову, уміння рахувати. Вони мають також важливе значення для морального виховання, сприяючи розвиткові цілеспрямованості, витримки, самостійності, виробляють вміння діяти згідно з певними нормами.
ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ — принципи дидактики, які визначають зміст, організаційні форми й методи навчальної роботи школи згідно з загальними цілями виховання й закономірностями, процесу навчання. Основними Д. п. є: науковість навчання, виховуючий характер навчання, наочність навчання, свідомість і активність у навчанні, міцність засвоєння знань учнів, систематичність і послідовність у навчанні, доступність навчання, індивідуальний підхід до учнів
ДОСВІД ПЕДАГОГІЧНИЙ — сукупність знань і навичок, набутих на основі й у процесі безпосередньої педагогічної діяльності; форма засвоєння педагогом раціональних здобутків минулої педагогічної діяльності. Передовий педагогічний досвід збагачує практику навчання й виховання, сприяє розвитку педагогічної думки і служить найбільш вірним і надійним критерієм істинності вироблених педагогікою теоретичних положень, принципів, правил, методів навчання й виховання і організаційних форм навчання підростаючих поколінь.
ЕКЗАМЕНИ, іспити (від лат. — зважування, випробування) — одна з форм перевірки знань, умінь і навичок учнів. За своєю метою Е. бувають шкільними, які завершують певний етап навчальної роботи, і державними, які дають право на вступ до школи вищого ступеня навчання або на зайняття певної посади (чину) на державній службі.
ЕКСКУРСІЯ (від лат. ехсигеіо — поїздка, подорож, похід) — пізнавальний вид діяльності, що позитивно впливає на активне сприйняття людиною нових знань; колективні подорожі, походи до визначних місць, музеїв, промислових підприємств, сільськогосподарських виробництв, на історичні об'єкти з науковою, загальноосвітньою, культурно-освітньою метою.